Тим часом на Херсонському напрямку Сили оборони надалі утримують зайняті позиції на лівобережжі Дніпра та наносять вогневе ураження по тилах противника.

Про актуальну ситуацію на фронті в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів військовий експерт Петро Черник. 

Чи можна говорити про успішні контратакувальні дії Збройних сил України під Авдіївкою? 

Звичайно, певні успіхи є, але давайте не поспішати і не підіймати планку позитивного емоційного очікування, бо ми вже її підняли в травні. Тоді був великий контрнаступ і, на жаль, зараз в суспільстві є певне розчарування через недосягнення тих тактичних цілей, котрі ми перед собою ставили. Навіть захоплення одного опорного пункту чи вихід на зручні рубежі, які дозволять краще обстрілювати противника, – це хороший крок уперед. 

Авдіївка – особиста політична мета Путіна

Але ми розуміємо, що Авдіївка для Путіна стала політичною метою. Авдіївка – це ворота до Донеччини, а Путін, нагадаю, віддав наказ виходити на адміністративні кордони саме Донеччини і Луганщини. І йому треба перед виборами похизуватись хоч якимись позитивними результатами. Тому не поспішаємо казати, що вже почався обвал на цій ділянці фронту. Все це – штатні бої з певним коефіцієнтом нашого успіху.

В телеграм-каналах і соціальних мережах писали, що Інститут вивчення війни давав інформацію про те, що Росія не змогла досягти певних тактичних успіхів на авдіївському напрямку. А вже сьогодні зранку з'явилася інформація про контрнаступальні дії. То хто запізнився зі своєю інформацією і якій інформації можна вірити? 

Ситуація дуже напружена. Буває так, що за кілька годин переходять позиції з одних рук в інші руки. І цей потік інформації, котрий імпульсує безпосередньо з фронту, потім доходить до великих медійних майданчиків, і в конкретній годині вже може бути не актуальним. Це потрібно розуміти. Динаміка фронту дуже напружена, дуже складна і нескінченно змінюється не за добу, не за тиждень, а за години. В стратегічному сенсі, ми витримали глобальну атаку, яку противник організував у Авдіївці, починаючи із 7-го жовтня. На мій погляд, ми зараз в стані стратегічної рутини. Цей стан обов'язково порушиться, питання тільки коли і на чию користь. 

Ворог намагається дістатися до коксохіму. За рахунок чого йому це може вдатися і якими можуть бути наслідки? 

Коксохім можуть взяти лише величезні піхотні полки, які були при штурмі Бахмута

Коксохім – це величезна мережа укріплених найрізноманітніших споруд. Це дуже зручна зона для оборони. Успіху противник може досягнути тільки за рахунок велетенських піхотних полків. Підкреслюю, дуже і дуже великих, таких, які були під час штурму Бахмуту. Навіть приватна воєнна компанія "Вагнер" після десяти місяців боїв чітко задекларувала, що убитими вони втратили понад 22 тисячі особового складу. Це не враховуючи регулярні війська, а тільки "вагнерівців". Чи має противник цей людський потенціал? Однозначно має. А що буде далі – покаже час. 

Дуже важливо, чи зможемо ми гідно відповісти. Військові часто кажуть про те, що нам не вистачає різноманітних снарядів. Яка ситуація зараз із постачанням снарядів і чи може виникнути "снарядний голод" через те, що наші партнери щиро зізнаються, що свої зобов'язання стосовно постачання снарядів вони поки що, не виконали?

Вони їх виконали, але не в повному обсязі. Звичайно, потрібна якнайбільша кількість американських касетних боєприпасів М864. Але тут насправді є колосальний рух уперед, якщо порівнянні з минулим роком. Якщо влітку 2022-го року росіяни виставляли 45 чи 60, а бувало й 80 тисяч снарядів за день на всю лінію розмежування, то зараз цей показник упав десь до 15-20 тисяч. Якщо минулого року 7 тисяч пострілів для нас було чимось неймовірним, то цього року ми сягнули 10 тисяч пострілів за добу, і цей процес буде лише наростати. Якщо американці прийняли цю війну з виробничим потенціалом у межах 13-ти тисяч на місяць, то зараз ми вже суттєво подолали планку у межах 30-ти. Думаю, наближаються до 50-ти тисяч, а декларують, що в межах року досягнуть до 80-ти тисяч. Немає навіть найменшого сумніву, що крива застосування артилерії обов'язково перетнеться в якійсь точці, а потім піде на нашу користь. Але, зброї багато не буває. Війна і на цю хвилину своїм головним інструментом має саме артилерію.

На Запорізькому напрямку Збройні сили України відбивали атаки і намагалися наступати, використовуючи різне озброєння для знищення ворога. Там відбувається те, що відбувається в Авдіївці, тобто період позиційної війни? І що може переламати хід подій на Запорізькому напрямку? 

Контроль над логістикою “переламає” хід війни 

На будь-якому, не тільки на Запорізькому, напрямку хід подій переламають далекобійні ракети у великій кількості, які візьмуть під контроль усю логістику, все, що везуть до передової на далеких відстанях. Якщо ми матимемо не декілька ATACMS, а кілька сотень, а бажано й тисяч, то легко візьмемо під контроль великі залізничні вузли, великі дороги і все інше. Солдату в окопі потрібні патрони, боєприпаси до артилерії й до мінометів, медикаменти, вода, теплий одяг і їжа. Воює не гармата, а людина, тому якщо перекрити всі ці шляхи для передачі простих речей, тоді дуже швидко можна здобути значні переваги. Зброя – це тільки інструмент. 

Якщо говорити про Херсонщину, то там наше головне завдання – добитися виходу на північне Приазов'я і перерізати сухопутний коридор до Криму, закріпитися в районі Молочного лиману, і зуміти доторкнутися до Перекопського перешийка. Чи це можливо? Цілком можливо, але це надскладна операція. У противника також ставки неймовірно високі, і це потрібно враховувати. 

Чи можна говорити, що для ворога наступ на Херсонщині був дещо несподіваним? Ця інформація тиша, яку зберігали, відіграла позитивну роль. Проте зараз ворог починає розуміти, що на цьому напрямку треба бути дуже обережним. Власне, з Херсонщини теж можна дістатися до Азовського моря і Криму, можливо, навіть швидше, ніж із Запорізького напрямку. Ну і на Росії вже закликають активніше посилювати цей напрямок і зброєю, і особовим складом. Які резерви може задіяти ворог і чи будуть окупанти залучати резерви з Криму?

Найлогічніше – з Криму, а як буде в реальності – побачимо. Противник пережив певний конфуз, нам вистачило розуму не реалізувати цю тему, бо ворог пильнує за кожним нашим словом. Елемент раптовості на Херсонському лівобережному плацдармі таки спрацював. Треба і надалі не вдаватися у тактичне аналізування. Розуміємо, що плацдарм, особливо "сіра зона", розширюється. Розуміємо, що установки Himars вже отримали ті ракети, які не дозволять завдавати ударів далі, ніж на 160 кілометрів. Кожен десяток кілометрів зміщення дарує нам потенціал ударів вглиб Кримського півострова. І нагадаю, що саме, "задушення" Кримського півострова є стратегічним переломним моментом у частині цієї війни. 

Військовий представник 3-ї окремої штурмової бригади, який в інтерв'ю Наталці Мосійчук сказав про те, що треба мобілізувати всіх від 18-ти років, навіть студентів, тому що ситуація зараз дуже складна. Я не буду говорити про те, хто компетентний, аби говорити такі речі, але ця теза пролунала і викликала чимало обговорень. Чи дійсно є така потреба і хто має ухвалювати такі рішення? 

Рішення має ухвалювати найвище воєнно-політичне керівництво. Тут немає і не може бути жодної дискусії. Скажу усього одним реченням: війна забирає життя найкращих, а ніхто, крім нас, воювати не буде. І все решта – абсолютно не логічна і не мудра дискусія. Мобілізаційний ресурс мають брати, бо іншого способу перемогти – немає. І, на мій погляд, не потрібно навколо цього спекулювати у жодному напрямку, аби не загострювати і так складну ситуацію. 

На Росії також кажуть про нові хвилі мобілізації. Проте Росія зараз не кидає такі величезні ресурси, які вона могла б кинути, саме через майбутні вибори. На певному етапі суттєве збільшення особового складу, навченого і екіпірованого, допоможе вирішити багато питань. Хто першим це зробить, Україна чи Росія? 

На п’ять українських військових приходяться три люди з вищою освітою, на п'ять військових московитів – шість кримінальних проваджень

У цій війні гору візьме якісна зброя, помножена на майстерність її застосування і на загальний інтелектуальний потенціал та мотивацію. У мотивації ми їх переважаємо значно. На кожних п'ять військових українців приходяться три людини з вищою освітою, на кожних п'ять військовиків московитів – шість кримінальних проваджень. Ми переможемо, якщо наші союзники забезпечать нас великою кількістю якісної зброї. Нам потрібні ракети, нам потрібна авіація, а також – засоби радіоелектронної боротьби, бо у цьому руслі є куди нарощувати потенціал. І велика кількість таких засобів дійсно зламає фронт. Але потрібно, щоб вони нарешті з'явилися в достатній кількості. Тут, на мій погляд, виключно психологічний момент наших західних партнерів. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Китай контролює “ядерну валізку” Росії, – експерт